Сидить на круглій площі нив,
Оточене вінком лісів, —
Чистенькі, білі хатинки
Стоять — у вишні хтось заплів.

На ледь помітному горбку
Трибанна церковка стоїть,
Сховавшись між високих лип
З минулих тих десятиліть.

На церковці високий хрест,
Рамена давши у боки,
Роботу вдень і сон вночі
Благословить селу роки.

При церкві кілька могилок,
Тендітні хрестики на них,
Ніхто не знає, хто там спить
З часів далеких, не нових.

Від церкви кроків двісті вбік —
Біленька школа край села.
Там років п'ять навчався я,
Там книжка радістю була.

І ще великий гордий дім
„Просвіти Матері" стоїть;
Він кличе юних і старих:
Знання, розраду тут беріть!

На пастівні, в густій траві,
В криниці синій дідько звивсь.
Чортівська сила з неї б'є,
В ній пан з каретою втопивсь.

Вона в гостину просить всіх,
Що в спеку жито жати йдуть;
її водичку, як сльозу,
Корови й коні вдячно п'ють.

Мабуть ніколи ще вона
Покрита льодом не була:
Йому на зло у зимну лють
Теплом і парою пливла.

Із півдня сосон шум несе
Розмай розпаханий до хат;
Там тіні предків рік-у-рік
Привіту ждуть: Зелених Свят.

При роздоріжжі довгих піль
Ставна могила й сірий хрест;
Там кості славних козаків —
Богданів панщині протест.

В могилі дух завзятий їх
Дрімає легко, щоб почуть
Синів дорослих спільний клик
їх вести на кращу путь.

1937