ШНИРІВ

EnglishRussian
Ви знаходетесь тут: ГОЛОВНА ГОВІРКА

Говірка села Шнирева

PDFДрук
Написав Юрій Осінчук і Ольга Кондрашова

Мова населення села Шнирів належить до південно-західного наріччя волинського діалекту. Говірка характеризується такими особливостями:
Так, голосний е в ненаголошеній позиції після всіх приголосних (крім й) втрачав свою якість і переходив у звук и. Приклади: сило (сеило), лимішка (леимішка), пител’ка (пеителька).
Голосних о й у в позиції після твердих і м’яких приголосних (крім й) перед ненаголошеним складом не розрізняли і вимовляли звичайний звук у або у з мінімальним відтінком звука о у відрізнені від літературної мови – кужух (кожух), курова (корова), тубі (тобі), худи (ходи).
Звук о в абсолютному початку форм один, одна, одно, одні переходив в і з приставним звуком й, причому наголошений голосний и в називному відмінку однини чоловічого роду переходив в е: йіден, йідна, йідно, йідні.
Зустрічаються поодинокі випадки, коли в ненаголошеній позиції голосний о вимовлявся як а, наприклад, жадного (жодного).
Зрідка ненаголошений і переходив у наголошений о: по войні (по війні). Є випадки, коли в ненаголошеній позиції о ставав випадним – хтіли (хотіли).
У говірці села Шнирів спостерігається відсутність подовжених приголосних. Наприклад, жит’а (життя), ріл’а (рілля), виесіл’а (весілля).
Фонема х переходить у фонему ф на початку слова. Приклади: футір (хутір), футро (хутро), а фонема п у фонему ф: фл’ашка (пляшка).
На початку слова перед голосними виступали приставні приголосні в і г – воко, вогірок, гобід, гиндик, голива.
Кінцевий дзвінкий г звучав глухо. Приклади: пиріх (пиріг), плух (плуг), поріх (поріг), батіх (батіг).
У середині слова дзвінкий ж при вимові оглушувався. Наприклад, стешка (стежка), книшка (книжка), лішко (ліжко).
Передньоязикові м’які д’, ц’, л’ переходили в тверді. Приклади: лен (льон), ланцух (ланцюг), догот’ (дьоготь).
М’який приголосний р’ дуже потверджувався. Приклади: радно (рядно), бурак (буряк), радок (рядок).
У деяких числівниках приголосний д переходив у й – одинайц’ат’ (одинадцять), шістнайц’ат’ (шістнадцять).
1 Даний матеріал базується на праці В. Ящуна “Говір Брідщини” НТШ, Бібліотека українознавства, Т. 36, 1972.
У сполуці мйа й переходив у носовий м’який н’: мн’асо (м’ясо), мн’ако (м’яко).
Дзвінкі б, д в середині слова оглушувались і вимовлялись як п, т – шипка (шибка), грапки (грабки), гр’атка (грядка), колотка (колодка) тощо.


Кожна із вищезгаданих особливостей добре простежується на конкретних прикладах народної мови населення села Шнирів. Говірка обстеженої території представлена такими тематичними групами:
І. Сільськогосподарські культури.
Сонячник – соняшник; фасоля – квасоля; кукуруза – кукурудза; сачевиця – сочевиця; бурак – буряк; картохлі, картофлі – картоплі; ретька – редька; угірок, вогірок, гуірок – огірок; каларепа – бруква; гарбус – гарбуз; кмін – кмин; лен – льон; гутава – отава; коняшина – конюшина; квасець – щавель; вешня – вишня; косатиня – ірис.
ІІ. Сільськогосподарські знаряддя.
Плух – плуг; назви частин, з яких складається плуг: граділь – основна частина плуга; полиця – частина плуга, яка відкидає землю; лиміш – леміш – підрізує землю, стовба – залізна балка, до якої прикріплюється леміш, полиця і п’ята; чепіги – це дві ручки, за допомогою яких скеровується плуг; ярмо – регулятор глибини і ширини скиби. Мотика – сапа; лопатка – лопата; городник – дерев’яна обкована металом лопата для заплескування борозни; вилка – вила; зґралі – металеві вила з дерев’яним держаком, які призначені для підбирання насипної картоплі; мантачка – дерев’яний брусок для загострення коси; манєрка – посудина для бруска; бапка – бабка – прилад для клепання коси; драпак – знаряддя для розпушування землі; молотілка – молотарка.
ІІІ. Рільництво та городництво.
Горати – орати; горач – орач; обліх – обліг; градка – грядка; межа – межа, в межу – в межу; сівач – сіяч; огріхи – пліхи – місце, пропущене при сіянні; садити картохлі – висаджувати картоплі; зял – дзял – територія певної площі.
ІV. Тваринництво та бджільництво.
Оґир – гоґир – огир; бомок – ґедзь, говад – овід; зґребло – шкрабачка – щітка для чищеннян коней; кролиха – кролиця; черга – стадо; гиндик – індик; гіндичка – індичка.
Пашіка – пасіка; улій – пень – вулик; трутинь – трутень; пчола – бджола; бжільництво – бджільництво; прополюс – прополіс.
V. Транспорт і комунікація.
Стешка – стежка; роздорожа – роздоріжжя; бурок – дорога; скрент – поворот; фіра – віз; частини, з яких складається віз – розвора, ручиці, шибри, люшні, дишель, колеса; сані – сани; види саней – залубні і гнуті; частини, з яких складаються сани – копаниці, купела, колодки, наморозня, крижаниця; упраж – збруя; частини збруї – шлиї, посторонки, ворчик, вішки, ліци, нашилники, кантарка,
оброть, вудила, нагньозда, верблик, кулко, ланцух – ланцюг, батіх – батіг, тормозити – гальмувати, доготь – дьоготь, шмір – змазка для коліс.
VI. Будівництво.
Ставити хату – будувати хату; заклащина – закладини; фудамет – фундамент; сціль – стеля; тік – долівка – це земляна підлога, вимощена глиною; платва – балка, на якій укріплені крокви; шплінтус – плінтус; шчикатурка – штукатурка; шкло – скло; шипка – шибка; прижба – поріг; гора – горище; шпіклір – шпіхлір – приміщення для зерна; кумора – комора; п’єц – піч (пікна піч); братура – духовка; кафля – кахля; шубер – засувка для перекривання димоходу; рушта – колосник – металева решітка, через яку відбувається доступ повітря в піч; оборіх – оборіг; студня – колодязь.
VII. Меблі та інші хатні речі.
Сцілець – стілець; канапа – диван; лішко – ліжко; креденц – призначений для зберігання посуди; куферок – скриня; чемайдан – чемодан; дзиґар – годинник; зеркало – дзеркало; шуфляда – шухляда; подушка – подушка; матрас – матрац; радно – рядно; простінь – простирадло; обрусок – обрус; цирата – клейонка; капа – покривало для ліжка; вазонок – вазон; жилізко – праска.
VIII. Їжа та напої.
Їдження – їжа; снідання – сніданок; гобіт – обід; рощина – розчина; укрушок – окрушок; пиріх – пиріг, голаді – оладки; зупа – юшка – суп; запражка – зажарка; драглі – холодець; скварка – шкварка; кишка – кров’янка; голива – олива; яєшня – яєчня; риж – рис; пробувати – кушати – куштувати; ковкати – ковтати; цямкати – плямкати; сухарі – медики – домашнє печиво; пляцок – торт; ценамент – кориця; селець – оселедець; вбирати – шкрабати картоплю – чистити картоплю; джулубайки, лушпайки – лушпиння; трійка, трутка – отрута; гардибан – напиток; сушиня – узвар; кампот – компот; какава – какао; цитрина – лимон; помаранча – мандарин.
IX. Посуд, кухонне начиння.
Посуда – посуд; гальба – кухоль; сковоротка – сковорідка; миска – талірка – тарілка; фляшка – пляшка; банька – бідон; збанок – графін – графин; лілька – лійка; макогон – макогін; коб’ялка – кошик; хохля – черпак; віхтя, трапка, лаха – ганчірка; слоїк – банка; путня – скіпець – відро; вилка – виделка; баняк, ринка – каструля.
Х. Одяг, взуття, прикраси.
Вдіватися, вбиратися – вдягатися; шматя – одяг; калісони – кальсони; вбраня – чоловічий костюм; душка – сукенка; талька – спідня спідниця; футро – хутро; газівка – хустка з тонкої тканини; шалік – шарф; мешти – туфлі; червики – черевики; ґумовці, гумовці – ґумові чоботи; ганучки – онуччя; сандалі – босоніжки; кульчик – сережка; каралі – коралі; кольцо – перстень; паларуш – кошильок –
гаманець; зонтик – парасоля; чуні – ґумове взуття, в якому ходять у валянках.
ХІ. Сім’я, спорідненість, свояцтво.
Фамілія – родина; челядь – сім’я; господар, чоловік – голова сім’ї; хазяйка, господиня – жінка; пасербник – пасинок; байструк – байстрюк; кавалєр – кавалер; молода – дівчина, що йде заміж; шваґро – чоловік сестри; братова – жінка брата. Пестливі форми до мами, тата, діда, баби – мамусю, мамцю, татуню, татко, дідусю, бабцю, бабусю. Єдиний син і єдина дочка у сім’ї – єдинак, єдиначка; хлоп – чоловік; заволока – невістка з іншого села; приймак – зять давати сати – годувати дитину груддю; здибанка – побачення.
При лексичному аналізі говірки села Шнирів нами з’ясовано, що власне корінної лексики у говірці залишилося дуже мало. В основному і діалектах обстеженої території зафіксовано фонетичні зміни, які добре простежуються на конкретних прикладах.
Такею пилкою різали дерева... оден на горі ріже, оден низько... і на тому пляцу поставили читальню... тутво була коршма... а де, кажуть, гозеро, було повно води, плавали човнами і лапали рибу до госени... а як нас вивакували, то ми попакували діти і поїхали... а їсти так не було, юшки хохлю, а хтілося ліпшою... а як приїхали з бараків, то мало шо було хат, бо всюди були вогні... перше не було по одному господареві на господарстві, а було по два, по штири господари, а тепер нема жадного (жодного)... приїхали по войні і скурчували кавалок поля і посіяли просо... тамка на кватирі був ксьондз... перше було весілля файне, скрипкою грали, тамборок був тай всі крутилися... дітей мали багацько – сімнайцятеро, тринайцятеро...
Лєтрика – електрика; відбирала діти – приймала пологи; тадеж – та ні; метрика – свідоцтво про народження; канцелярія – сільська рада; навпражки – напряму; сидів – жив; відтамво, віци – звідти; вибивати – тріпати; кілько – скільки; газета – ґазета; склеп, куператива – магазин; напримір – наприклад; договорився – домовився; фест – дуже; файно – гарно.
При збиранні лексичного матеріалу ми спиралися на дані літніх людей. Можна сказати, що більшість селян мали початкову освіту, а деякі були зовсім неписемні, тому використання ними літературної мови було мінімальне. Проте на сьогоднішній день діалекти забуваються і виходять зі сфери вживання, а літературна мова все більше проникає в розмовний сектор.